Іноді людина з усіх сил намагається зберегти те, що вважає найціннішим, але не помічає, як поступово втрачає головне. Усе лишається на своїх місцях, форма виглядає незмінною, проте всередині щось уже змінилося. Це слово — про непомітну межу між зовнішнім і справжнім, про страх втрати і про те, чому часом нам потрібно зупинитися й чесно запитати себе: що саме ми так міцно тримаємо в руках — і чи лишилося в ньому те, заради чого ми колись його берегли?
