Про содомію…

Нещодавно, перечитуючи всім відому біблійну розповідь про Содом і Гоморру в книзі Буття (18-й розділ), я замислився над традиційним поглядом на гріх цих міст, широко поширеним у церковних колах. Постає запитання: чи справді йдеться виключно про гріх, пов’язаний із сексуальними практиками, чи ця історія має глибший зміст?

(Важливо зазначити: я не виступаю на підтримку ЛГБТ і не прагну виправдати таку поведінку. Моя мета — розглянути ширший контекст, у якому ця розповідь набуває нового змісту, що виходить за межі спрощених тлумачень. Питання статевих стосунків розглядається в Писанні достатньо ясно і без того, щоб підкріплювати його трагедією Содому і Гоморри.)

За часів давніх язичницьких культур статева розпуста була нормою, а не чимось осудним. Що ж тоді зробило ці два міста настільки особливими в очах Бога? У книзі Буття сказано: «І сказав Господь: Крик Содому й Гоморри великий, і гріх їхній дуже тяжкий. Зійду ж Я й побачу, чи справді вони чинять так, як той крик про них, що дійшов до Мене, а як ні — то довідаюся». Класичне тлумачення припускає, що йдеться про крик самих мешканців міст. Однак у єврейській традиції зміст цієї розповіді виявляється складнішим. У мідраші сказано, що в Содомі й Гоморрі діяло правило: «Кожен, хто допоможе бідному, жебракові чи просто приходькові бодай шматком хліба, буде спалений у вогні».

У зв’язку з цим згадується Плотіт, дочка Лота. Бувши заміжньою за одним із найвизначніших мешканців Содому, вона таємно допомагала бідному, щодня приносячи йому їжу. Коли мешканці міста дізналися про це, вони засудили її до спалення. Перед смертю вона воззвала до Бога, просячи справедливої відплати, і її крик досяг престолу Всевишнього. У відповідь Бог сказав: «Зійду й побачу: чи чинять вони так, як говорить крик, що дійшов до Мене». Зрештою все місто було знищене.

Тут постає ключове запитання: у чому ж полягало зло мешканців Содому і чому єдиним рішенням стало повне знищення міста? Відповідь, яку дають Писання і мідраші, — у соціальному злі, що виявилося не стільки в конкретних злочинах, скільки в бездіяльності там, де потрібна була дія. Пророк Єзекіїль (16:49) описує це так: «Ось у чому була провина Содому, сестри твоєї: гордість, пересит хліба й безтурботний спокій були в неї та в дочок її, а руки вбогого й бідного вона не підтримувала». Проблема не в тому, що існують люди, які чинять злочини, а в тому, що такий спосіб життя стає суспільною нормою.

Другий важливий момент, який підкреслює мідраш: покарання для всього міста спричинив крик однієї жінки, убитої за те, що вона допомогла бідному. Одна дія, один крик — і чаша терпіння Всевишнього переповнилася.

Кожна дія людини має унікальне значення і впливає на світ — покращуючи його чи руйнуючи. Людина — не просто гвинтик у механізмі, а носій образу Божого, на якому лежить відповідальність за себе, за суспільство і за весь світ. Будь-яка її дія, від найвагомішої до, здавалося б, незначної, впливає на оточення, на сучасників і на майбутні покоління.

← Усі записи